Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 липня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Панталієнка П.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом

ОСОБА_10 до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про визнання бездіяльності протиправною,

встановила:

25 серпня 2015 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність ВРЮ щодо несвоєчасного розгляду його заяви від

6 лютого 2014 року про відставку з посади судді апеляційного суду Вінницької області.

Посилався на те, що ВРЮ, отримавши 10 лютого 2014 року його заяву та матеріали про звільнення у відставку з посади судді апеляційного суду Вінницької області, лише

18 червня 2015 року прийняла рішення про внесення до Верховної Ради України відповідного подання. Позивач вважає, що ВРЮ своєю протиправною бездіяльністю щодо несвоєчасного розгляду його заяви про відставку і внесення відповідного подання позбавила його права на отримання вихідної допомоги в сумі 227 766 грн, частини суддівської винагороди в розмірі 48 000 грн та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Вищий адміністративний суд України постановою від 16 листопада 2015 року позовні вимоги задовольнив: визнав протиправною бездіяльність ВРЮ щодо несвоєчасного розгляду заяви ОСОБА_10 від 6 лютого 2014 року про відставку з посади судді апеляційного суду Вінницької області і внесення до Верховної Ради України відповідного подання.

Ухвалюючи таке рішення, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що ВРЮ при розгляді заяви ОСОБА_10 про звільнення його з посади судді апеляційного суду Вінницької області у відставку діяла з порушенням вимог, передбачених Конституцією <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_03_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1> та законами України, якими визначено порядок звільнення судді у відставку. Не розглянувши отриману 10 лютого 2014 року заяву позивача від

6 лютого 2014 року протягом місячного строку (до 11 березня 2014 року), ВРЮ допустила протиправну бездіяльність.

26 листопада 2015 року ВРЮ звернулась із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2015 року з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Мотивуючи свою заяву порушенням Вищим адміністративним судом України статей 1, 24 Закону України від 15 січня 1998 року

№ 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР), статті 109 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів»

(далі - Закон № 2453-VI), частини першої статті 5 та частини першої статті 9 КАС, просить скасувати зазначену вище постанову Вищого адміністративного суду України та ухвалити нове судове рішення - про відмову в позові.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. За частиною третьою цієї статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень належить перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) <…>; 5) розсудливо <…>; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У пункті 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України встановлено, що у разі подання заяви про відставку суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив. Ці конституційні положення конкретизуються у статті 120 Закону № 2453-VI, згідно з частинами першою, третьою якої суддя має право подати заяву про відставку. Заява подається суддею безпосередньо до ВРЮ, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

За частиною четвертою цієї статті до прийняття рішення про звільнення суддя продовжує здійснювати свої повноваження.

У частинах першій, другій статті 31 Закону № 22/98-ВР встановлено, що ВРЮ за пропозицією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України або за власною ініціативою вносить подання про звільнення суддів з посади до органу, який їх призначив або обрав. Рішення щодо пропозицій про звільнення суддів за обставин, зазначених, зокрема, в пункті 9 (за заявою про відставку) частини п'ятої статті 126 Конституції України, приймається на засіданні ВРЮ більшістю голосів її членів. У разі звернення судді з заявою про звільнення з посади за власним бажанням ВРЮ вносить подання про звільнення судді з посади до органу, який його призначив або обрав, після попереднього з'ясування дійсного волевиявлення судді, чи не має місце сторонній вплив на нього або примус.

Зі змісту наведених конституційних та законодавчих положень убачається, що суддя, який подав заяву про відставку, вправі очікувати від ВРЮ як спеціального суб'єкта владних повноважень розгляду його заяви у порядку та строки, встановлені законом. Зволікання у розгляді такої заяви за певних умов та обставин може розцінюватися як протиправна бездіяльність.

Як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

У рішенні, яке переглядається, висновок про протиправну бездіяльність ВРЮ щодо розгляду заяви ОСОБА_10 про відставку з посади судді суд побудував в основному на тому, що позитивне рішення за наслідками розгляду цієї заяви було прийнято поза межами строку, встановленого законом, і після спливу значного проміжку часу (більше одного року і чотирьох місяців). Однак усупереч частині третій статті 159 КАС суд не навів обґрунтувань стосовно того, за якими фактичними ознаками (критеріями) він дійшов висновку, що тривале зволікання ВРЮ й несвоєчасний розгляд заяви ОСОБА_10 про відставку з посади судді є саме проявом протиправної бездіяльності.

Зокрема, суд не дослідив і не мотивував того:

- чи могла ВРЮ як спеціальний суб'єкт владних повноважень розглянути заяву судді про відставку із займаної ним посади за умови, коли на підставі закону цей орган з квітня 2014 року до червня 2015 року фактично не діяв;

- з яких причини ВРЮ з 10 лютого до 11 квітня 2014 року не розглянула заяву ОСОБА_10 про відставку з посади судді, чи можна вважати ці причини поважними/неповажними і чи була реальна можливість розгляду заяви у цей проміжок часу;

- чи існували на час подання заяви про відставку та невдовзі після цього обставини, які з урахуванням загальновідомих подій у суспільно-політичному житті України, що відбувалися у період кінця 2013 року та протягом 2014 року, могли завадити ВРЮ розглянути заяву ОСОБА_10, чи вагомі ці причини;

- чи підхід до розгляду заяви ОСОБА_10 про звільнення з посади судді був вибірковий чи тривалий розгляд його заяви, як і заяв інших суддів, був зумовлений причинами, загальними для всіх суддів;

- що стало фактичними підставами припинення бездіяльності ВРЮ, чи продовжував ОСОБА_10 зазнавати шкоди від бездіяльності ВРЮ після того, як цей орган вніс подання до Верховної Ради України про звільнення його з посади судді;

- які конкретно права заявника порушені, яку шкоду йому заподіяно, які дії необхідно вчинити для захисту порушеного права і чи можна вважати порушенням прав заявника примушування до виконання повноважень судді на підставі закону.

Фактичний і нормативний контекст справи дає підстави стверджувати, що без дослідження і з'ясування наведених вище питань постановлене у цій справі рішення не можна вважати законним та обґрунтованим. У зв'язку з цим зазначене рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Новий судовий розгляд належить провести відповідно до вимог адміністративного процесуального законодавства з урахуванням обставин, зазначених у постанові колегії суддів.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву Вищої ради юстиції задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2015 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_10 до Вищої ради юстиції про визнання бездіяльності протиправною направити на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий П.В. ПанталієнкоСудді:О.Ф. Волков О.А. КороткихМ.І. Гриців О.В. Кривенда В.Л. МаринченкоО.Б. Прокопенко І.Л. СамсінО.О. Терлецький